Uncle Daddy

Uncle Daddy колись починався як привід разом випити пива, і дно ще далеко не видно. З двома банджо, двома гітарами, багаторазово склеєним контрабасом, ріжучою мандоліною та кількома голосами гурт із Гента приносить брудне кантрі, від якого а) стаєш щасливим, але б) у якому не знайдеш жодної веселої нотки. Сирий і чистий, ні вилизаний, ні кислий: з Carasokken у чоботях стиль не має значення, чи все ж таки? Напуваючись сивим волоссям і чорнилом у венах, Daddy’s вбивають вам у горло власну інтерпретацію прерійної пісні. Найчастіше їх можна почути в барах низького ґатунку, іноді на фестивалі, без амбіцій у традиції, яка не є їхньою — але прямо від серця. Uncle Daddy грають не ніби, а тому, що від цього залежить їхнє життя.