Затемнення червоного місяця Каролін Гімбаль

Від «L’éclipse de la lune rouge» віє дивовижною ніжністю. Дивовижною, бо проєкт, на папері, не сприяє спокою: саме свою вмираючу матір режисерка Caroline Guimbal вирішила зняти, і змусити говорити, проходячи з нею крізь численні рани її минулого. Важко залишатися байдужим до розповідей цієї жінки, понівеченої життям, і особливо чоловіками: від відсутнього чоловіка до жорстокого партнера, від дрібних підробітків до нестабільної роботи — це низка нещасть, що обрушилися на неї, з фінальною крапкою у вигляді раку, оголошеного невиліковним. Перед обличчям неминучості, створеної хворобою, режисерка захотіла повернути свою камеру до матері. Не просто щоб зафіксувати її останні місяці, а й щоб зрозуміти, взаємодіяти, відчути, з’єднатися. Саме завдяки цьому підходу «L’éclipse de la lune rouge» сповнюється ніжністю: це простір для слухання та медіації, майже терапевтичний, що створюється навколо задуму фільму, учасницею якого є її мати, яка навіть вказує, як має закінчитися документальна стрічка. Це також завдяки тому, як вона її знімає: з любов’ю та добротою, звісно, але також із захопленням, намагаючись вловити трохи її магії. Від взаємодії між матір’ю та донькою віє чимось світлим. Вагітна своїм сином у той момент, коли вона дізнається про неминучу смерть своєї матері, режисерка перетворює свої сумніви та тривоги на рухливий і зворушливий матеріал, до якого важко залишатися байдужим. Після завершення фільму ніжність «L’éclipse de la lune rouge» постає не як заперечення чи релятивізація нещасть життя, а як акт опору несправедливості. 10 ЄВРО ЦІНА для широкого загалу 5 ЄВРО ДЛЯ ВОЛОНТЕРІВ Pass-ages та Continuing care